Спершу війна охопила лише Європу, але на Далекому Сході теж виразно запахло порохом. Побоюючись бути відрізаним лініями фронтів від батьківщини, юний Лі, не почавши навчання, повернувся додому і вступив до Коледжу Раффлза — єдиного на той час у Сінгапурі вищого навчального закладу. В коледжі він вивчав економіку, англійську літературу та математику.
У грудні 1941 року Японія вступила у Другу світову. І вже в лютому 1942 року японці практично без бою захопили оплот британського володарювання на Далекому Сході Сінгапур — просто перерізавши лінію водогону, прокладеного по дамбі, що з’єднувала острівне місто з півостровом Малакка.
Армія японського імператора прийшла у Південно-Східну Азію як «визволителька» — щоб врятувати братні народи Індокитаю, Філіппін, Малайзії та Індонезії від «визиску і принижень із боку білих колонізаторів». Сінгапур отримав нову японську назву Сьонан — Місто Світла — і став столицею «Великої зони спільного процвітання Південно-Східної Азії». Ось тільки коледж японці чомусь відразу закрили…
Японський окупаційний режим був дуже жорстоким та брутальним — у 1942—1945 роках від репресій, голоду і хвороб загинуло 15% населення міста. За спогадами Лі, «за три з половиною роки японської окупації я навчився більшого, ніж мені міг дати будь-який університет». Першим уроком для Лі стало те, як швидко і легко завалився світ, у якому він жив від народження, жили його діди та прадіди, — світ, заснований на всевладді гордої Британської імперії. Другим — випадок, який стався з ним у перші дні окупації. Лі Куан Ю зібрався в гості до своєї тітки. При цьому він мав на голові тропічний капелюх австралійського вояка, який захищав його він променів пекучого сонця. На мосту через ріку Лі перепинили японські вояки. Один із них підчепив кінцем свого багнета панаму Лі, скинув її додолу, тоді розвернув парубка, поставив його на коліна і вдарив ногою. А потім наказав забиратися «туди, звідки прийшов». Сам Лі визнає, що «відбувся дуже легко», та пережите приниження спричинило справжній переворот у його душі. Японці, такі самі іноземці, як і британці, не мали жодного права керувати його народом. «Я не входив у політику, — згадував Лі Куан Ю через багато років. — Політику нав’язали мені японці».
Хтось інший на місці Лі почав би шукати зв’язки з антияпонським підпіллям (а воно в Сінгапурі було, і досить потужне). Наш герой повівся цілком інакше. За кілька місяців самотужки вивчивши японську мову, 19-річний недовчений студент влаштувався англомовним редактором у створений окупаційною владою інформаційно-пропагандистський департамент. До речі, якби Лі був радянським громадянином і виконував аналогічну роботу на тимчасово окупованих німецько-фашистськими загарбниками територіях, після повернення Червоної армії він би прямим курсом вирушив на Колиму. Британці ж, які повернулися через кілька років до Сінгапуру, не мали до Лі Куан Ю жодних претензій.
У серпні 1945 року внаслідок повстання, керованого місцевими комуністами (а Компартія Малайзії мала чималий вплив у Сінгапурі ще з другої половини 20-хроків), японський гарнізон капітулював. Британські війська висадилися в Сінгапурі лише у вересні, і комуністи розпочали проти «нових-старих» колонізаторів партизанську війну, щоправда не в місті, а в джунглях Малакського півострова. Лі ж вирушив до Англії «реалізовувати» свій кембриджський сертифікат, отриманий 1939 року. Спочатку він учився в Лондонській школі економіки, потім — у Кембриджському університеті. Окрім напруженого навчання, в студентські роки Лі став вправним гравцем у гольф, захоплювався соціалістичними ідеями, брав участь у передвиборній кампанії свого університетського приятеля Девіда Віддікомба, який балотувався у члени британського парламенту, а ще одружився — із землячкою з Сінгапуру Куа Гекчу, яка, як і Лі, вивчала право у Кембриджі. Вона стала його вірною соратницею на все життя, народила йому трьох дітей. Лі закінчив університет із «подвійною відзнакою», фактично отримав два «червоних» дипломи — із права та з економіки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий